Записки з Брюсселю. Про майже безвіз, нелюбовний трикутник і довіру до України

Відносини України з Євросоюзом із розряду цікавого політичного ну майже роману потрохи перейшли у нудний і штучно розтягнутий сюжет серіалу, який збирає глядачів біля екранів телевізорів виключно через звичку його дивитися. Вже досить тривалий час чогось абсолютно нового з цієї теми у медіапросторі, який ітак рясніє Україною-ЄС, не з’являється. Риторика та сама, рукостискання – традиційні, обіцянки – як цяцянки.

Хтось звинувачує у затягуванні безвізової євроепопеї українських політиків і державні органи, які не дуже добре проводять реформи, хтось закидує невиконання обіцянок європейським державним мужам, однак, здається, що правда таки десь посередині. І те, що зараз відбувається у відносинах України з ЄС, скоріш за все, результат роботи чи бездіяльності як одної, так і іншої сторони. Бо обіцянки і запевнення «на камеру» про те, що все добре, а буде ще краще – це традиція. До якої українці звикли і яка, м’яко кажучи, уже нікого не вражає. Питання у майбутніх результатах від такого стану справ. Бо, здається, найбільше розчарування торкнеться простих українців, яким далі будуть вішати лапшу на вуха і демонстративно тикати пальцями на винних.

15167472_1471576919565169_58720189543973Прогрес на папері

Після саміту Україніа-ЄС під час спілкування з пресою Президент Ради Євросоюзу Дональд Туск майже розучлив публіку своїми словами українською «Знаю, що ви заслуговуєте на більше у нас, у Європи. Я можу вам обіцяти, що ми вас не залишимо позаду. Ми високо цінуємо зусилля влади по втіленню у життя широкомасштабних реформ у важких умовах». Пізніше трохи строгішим тоном  Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер підтвердив слова Туска: «2-3 роки ми працюємо  у відносинах довіри з Президентом Порошенком і Урядом України. Ми констатуємо, що було досягнуто великого прогресу, більшого, ніж за 20 попередніх років», – сказав Юнкер.

Український Президент Петро Порошенко, виступаючи перед пресою після брюссельського саміту, тішився, що це був перший такий захід, коли «не Україні ставили питання, а навпаки». Але чи дійсно це так? Попри запевнення головних європолітиків про успішність реформ в Україні та небачений прогрес,  у трохи нижчих колах риторика дещо змінилася і вже можна говорити про те, що європейські парламентарі починають дивитися на ситуацію в Україні без рожевих окулярів.

Депутат Європарламенту, заступник голови парламентського комітету ЄС-Україна, естонка Кая Каллас під час спілкування з українськими журналістами у Брюсселі зазначила, що для оцінки ситуації в Україні Європа користується на тільки інформацією від українських політиків, які часто запевняють, що у країні все добре, однак, часто ці дані суперечливі. «У нас є альтернативні джерела інформації, у тому числі й НПО. Наш підхід збалансований. Ми працюємо і з аналітичним центрами. Часто інформація буває протилежною і нам важко розібратися, де правда», – каже Кая Каллас.

Кая Каллас відповідає за судову реформу в Україні, здійснила не одну поїздку до Києва та постійно отримує інформацію про хід змін в нашій державі. Однак, здається, ніяких «рожевих вражень» від того, що кажуть наші політики в Європі, не має: «Є позитивні результати, багато зроблено. Але Україна отримала величезні гроші на проведення реформ. А люди тих змін не бачать. На папері воно має гарний вигляд, але ми це хочемо бачити на практиці», –  каже депутат Європарламенту.

Загалом в Брюсселі із «не тільки паперових реформ» називають поліцію. Бо тут , кажуть, дійсно хоч якісь зміни відбулися. Але щодо іншого – все дуже складно і ду-у-уже цікаво.

«Ми постійно чуємо від ваших політиків «Давайте грошей, треба більше грошей». Ми кажемо: «Давайте ви щось зробіть, а не тільки словами сипте»», – розповідає журналістам Кая Каллас і розмова потрохи доходить до електронних декларацій українських політиків і тут у європейців аж надто багато питань: «Електронне декларування – це дуже добре. Мала бути прозорість. Я читала декларації українських політиків із великим здивуванням. Якщо людина працює в державному секторі, де ясно яка зарплата, то виникає природне питання, звідки це все? Після опублікованих декларацій ми дивимося на наших колег іншими очима. Виникає все більше питань», – зазначає Кая Каллас і далі дивується, яким чином в Україні навіть молоді політики можуть володіти величезними статками при офіційній зарплаті у  300 євро…

«Скажу, як естонка: після СРСР і ми, і українці знаходилися на однакових позиціях. Після відновлення незалежності ми вирішили, що не будемо толерувати корупцію», – каже пані Каллас. На питання, чи в Україні вже зовсім не борються з корупцією, депутат відповіла: «Може і борються. Але, коли ми проводили семінар щодо кодексу етичної поведінки для українських чиновників і депутатів, абсолютна більшість учасників не бачила ніякої проблеми у тому, що поєднують великий бізнес і державну роботу. І ми питаємо: «Чиї інтереси ви будете представляти?». Це проблема. І це дозволяє глибше бачити саму суть питання», – каже Кая Каллас.

Після цього слова Юнкера про «досягнення прогресу, більшого, ніж за 20 попередніх років» здаються іронією. Злою іронією по відношенню до простих українців.

IMG_5091.JPG#asset:975Безвіз і нині там

Як би щедро українцям з телеекранів не роздавали надії на добре, незабуте і актуальне і для попередників, і для наступників «покращення життя вже сьогодні», загальна ситуація в країні в кращу сторону мало змінилася. З часів непідписання Віктором Януковичем Угоди про Асоціацію з ЄС, відчутних для простих українців зрушень у розкрученому політиками євроінтеграційному напрямку не сталося. А омріяні Майданом відкриті кордони і шлях до Європи відклалися у кількарічний довгий ящик і зараз більше змахують на затягнуту, але добре обдуману політичну «Санта-Барбару», яку вічно тулять українцям на екрани перед тим, як вчергове закликати «затягнути паски». Крім грошей на реформи, які, скоріш за все, давно розпихані по кишенях українських державних і недержавних мужів, крім кредитів, котрі прийдеться віддавати не теперішнім владним кріслам, крім обіцянок, за якими, як осел за морквинкою, слідує вся країна, простий люд нічого не отримав. І, скоріш за все, отримає не скоро.

«За останні три роки ми побачили втілення у життя важливих реформ у важких умовах. Ми поговорили про візи і мені приємно, що країни-члени ЄС підтримали режим лібералізації… Україна виконала умови. Ми будемо проводити роботу з нашим Парламентом, щоб цей процес прискорився. Зараз йдуть переговори стосовно нашої візової політики (мається на увазі процес затвердження механізму припинення безвізового режиму, – Авт.)», –  сказав Президент Ради ЄС Дональд Туск після саміту Україна-ЄС. З того часу європейці зі своїм «suspension mechanism» таки визначились. Але, попри обіцянки і не раз озвучені дати, попри запевнення, що безвіз для України буде наданий уже до кінця цього року, усім вже добре зрозуміло, що цього місяця питання не вирішиться. І для цього є купа причин.

Одна з них – міграційна. Як би ми не хотіли це визнавати, Євросоюз має серйозні побоювання щодо того, що, після відкриття кордонів, з України хлине потік мігрантів, які готові з візовим, безвізовим режимом, легально чи не дуже, але покинути неньку і перебратися в Європу. Виконавчий директор Офісу зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі Олена Пристайко під час спілкування з українськими журналістами запевнила, що наші дипломати, політики та експерти працюють з цими побоюваннями ЄС:  «Ми всі наполягаємо на тому, що це не станеться: у нас 1,7 млн внутрішніх переселенців, які в умовах війни не виїхали за межі країни». Аргумент про переселенців – основний. Однак, якщо врахувати реальність Західної України, то з’являється трохи інший ракурс: переселенці самі шукають можливості легально чи не дуже виїхати закордон, або ж, в умовах Закарпаття… спробувати зробити собі угорський паспорт. Аргументи щодо 1,7 млн переселенців, «які нікуди не виїхали», можуть здатися на надто переконливими і самим українцям, тому їхній вплив на міграційні побоювання ЄС скоріше сумнівний.

Прив’язаність українців до питання безвізу – ясна і логічна:  відміна віз до ЄС була серед основних можливостей, які, ніби, втратила Україна, відмовившись підписати Угоду про Асоціацію. Далі був Майдан і, як наслідок сукупності всіх подальших подій , все, що ми зараз маємо в країні. За свої прагнення і віру, хоч і дещо наївну, українці уже заплатили досить велику ціну. Але безвіз і нині там. Попри показове переконання нашої влади, що все окей, і оптимізм представників ЄС, які побачили в  Україні «великий прогрес», всередині держави все виглядає на так райдужно. І, виходить, зміни, які далися країні нелегко і 144 умови, які Уряд і Парламент «галопом по Європах», десь добре, а десь і криво-косо втілили у життя, не вивели Україну на уже десятки разів анонсовану фінішну пряму щодо надання безвізу.

Серед «невнутрішньоукраїнських» причин безвізової епопеї експертні середовища в ЄС називають Нідерланди, які ніяк не визначаться і не втрясуть усі моменти щодо українського питання, вибори у Франції та Німеччині, які ще не розпочалися, але вже мають вплив на ситуацію як в ЄС загалом, так і в «українському питанні» і від результатів яких може залежати подальший політичний курс всієї Європи, а відтак – і відносини з Україною. Ситуація всередині Євросоюзу зараз доволі непроста. І, як би це для українців дивно не звучало, першими пунктами у порядку денному в Європі стоять її внутрішні проблеми, яких зараз більше, ніж вдосталь, а ніяк не наша країна.  

Керівник Брюссельского офісу аналітичного  центру «Відкрита Європа» Пітер Клеппе  впевнений, що українське безвізове питання до кінця року не вирішиться: «Президент Єврокомісії Юнкер сказав, що сподівається, що безвіз буде введений до кінця року. Я особисто не думаю так. Перш за все,Європейський Парламент та країни-члени Євросоюзу мають домовитися щодо того, як цей режим буде працювати. На сьогодні важливо домовитися, як ЄС буде працювати у тому разі, коли люди будуть зловживати умовами безвізового режиму і перевищувати дозволений  термін перебування на території Євросоюзу».

Що ж до «неукраїнських факторів» Пітер Клеппе каже: «Я вважаю, багато чого залежатиме і від виборів президента Франції, які заплановані на квітень-травень наступного року. Саме через це ЄС старається прискорити, підштовхнути цей процес (надання безвізу до виборів. – Авт.). Це буде залежати від того, які будуть результати. Марін Ле Пен є дуже серйозною претенденткою на посаду президента.  Франція заявила про своє бажання обмежити імміграцію в країну. Думаю, саме це стало причиною того, що теперішній Уряд Франції не дуже хоче давати свою згоду на безвізовий режим»,  – пояснює Пітер Клеппе.

Прес-аташе представництва ЄС в Україні Давид Стулік на питання українських журналістів, що ж робити для прискорення процесу євроінтеграції, сказав, що «Україна має виконати домашнє завдання – впроваджувати реформи, виконувати всі зобов’язання, які є в Угоді про Асоціацію». «Це не робиться для того, аби задовольнити Європейський Союз, або поставити галочку, що все це виконано, а для того, щоби щоденний рівень життя звичайних українських громадян став кращим», –  додав Стулік. І сказав це абсолютно щиро, хоч тут напрошується гірка іронія про життя громадян у країні, де зарплата у простих смертних не перевищує 100 євро. «Це домашнє завдання наблизить вас до Європи  більше, ніж підписування різних документів. Це щоденна практична робота, яку повинен виконувати кожен, навіть у тому плані, щоб контролювати Уряд і Парламент, як вони виконують зобов’язання, які на себе взяла Україна», – сказав Давид Стулік.

Німецький політик, член Парламенту ЄС, учасниця  делегації комітету парламентської асоціації ЄС-Україна Ребекка Хармс набагато категоричніша у своїх висловлюваннях про чергове відтягування надання безвізу Україні: «Я думаю, це сором. Українцям необхідний вільний доступ до ЄС. Українці чітко сказали, що їх ідеал, їх ідея – захід, вони прагнуть до заходу, чи є кращий спосіб показати українцям, що вони нам потрібні, ніж дати їм вільний доступ до заходу?»,  – зазначає політик.

«Я була присутня на нараді, де було багато представників різних країн і ми домовилися про те, що ми будемо тиснути  на свої уряди і добиватися того, аби вони відкрили для вас двері до Європи, бо ви нам потрібні», – додала Ребекка Хармс.  

«Не знаю точно що там відбулося на самому саміті, чи про що йшлося в кулуарах, але можу сказати, що, напевно, лідери багатьох європейських країн бояться зросту правих сил в Європі та ксенофобії. Я переконана, що це рішення невірне, помилкове, що ЄС навпаки повинен був заявити голосно про те, що вони вітають українців і про те, що вони раді українцям», – сказала Ребекка Хармс.

«Гальмування надання безвізу Україні суперечить інтересам самої Європи», – додала вона.

Тим часом Європаламент та Рада ЄС погодили безвізовий режим для Грузії. Розгляд питання щодо України уже в який раз перенесли. І не на кінець року, як говорилося і обіцялося, а аж на 1 лютого 2017 року.  Хочеться поставити смайлик, правда? :)

15267816_1191493604266549_81340943793848

Нелюбовний трикутник

Попри вічнопафосні радощі щодо вибраного Україною євроінтеграційного курсу і справжнього європейського життя, заради якого держава готова до серйозних і часом ризикових змін, зараз у Європі з’являються ще не надто категоричні, але  противники приймання України в теплі обійми ЄС. Крім групи «друзів України» в Європарламенті та  інших інституціях Євросоюзу формуються або уже сформувалися групи, які називають «друзями Путіна», які точно не будуть спішити підтримувати схвалювати або вирішувати будь-яке з українських питань. Здається, що, попри запевнення з телеекранів, Європа не має якоїсь нерушимої, єдиної думки щодо України та ситуації на Донбасі.

Різні політичні курси та уподобання країн членів-ЄС  дають про себе знати. І, якщо говорити про Україну, Донбас і Крим,Європа, скоріш за все, більше зацікавлена не у тому, щоби знайти і покарати винного, чи втішити і витерти сльози ображеному, а у тому, аби біля її кордонів було стабільно спокійно, щоби чиїсь вияснювання відносин не заважали торгівлі, постачанні газу і загалом  життю об’єднаної Європи, яка потрохи починає тріщати по швах і зосереджена на втриманні й утвердженні своїх, поки ще об’єднаних позицій у світі, а не у виборі, на чию сторону стати, кого похлопати по плечу,  а кого… Словом, Європа, розчулившись,  ітак достатньо грошей віддала українським політикам  і зараз на їхні донбасько-кримські сльози-соплі реагує не так співчутливо. І причина цьому не тільки зовнішня політика, а й кишені українських державних мужів (читайте у першій частині статті).

Тішити себе тим, що Європа тримає санкції щодо Росії, звичайно, можна. Однак, в експертному середовищі в Європі є твердження про те, що санкції не дали бажаного результату. І, здається, вже і не дадуть.

«Не думаю, що санкції зробили щось добре чи погане для вирішення питання Криму і Донбасу.  Не думаю що санкції були хорошим вирішення воєнних проблем.  Це суто мілітарні питання.  Якщо ми візьмемо приклад Куби, Зімбабве, Ірану, то тут ніяким чином не вийшло нічого позитивного», – каже керівник Брюссельского офісу аналітичного  центру «Відкрита Європа» Пітер Клеппе.

Експерт говорить нестандартні для українського медіапростору речі і має холодний, раціональний погляд на події в Україні: «Вирішенням цього може стати торгівля. Так, торгівля, яку можна відкривати навіть між країнами, які воюють між собою», – каже Пітер Клеппе і пізніше зазначає, що, можливо, Україні не варто було недооцінювати вплив Росії і відмовлятися знаходити збалансоване рішення для себе самої, не вибираючи між вигідним Росії або вигідним Європі. «Не треба було вибирати між мамою і татом», – каже аналітик.  

На думку Пітера Клеппе, виходом із ситуації, як і кілька років тому, так і зараз, могла би  бути торговельна угода між Україною та Європою: «Ще краще – тристороння угода між Україною, ЄС та Росією. Якщо ми запропонуємо Росії таку серйозну трьохсторонню  угоду, то, думаю, їй буде дуже тяжко відмовитися від так пропозиції.  Багато хто може вважати таку точку зору невірною, але я думаю, що Росії треба надати таке собі «заохочення». РФ любить, коли її сприймають серйозно і буде зацікавлена. Тому почне більш активно брати участь у мирних переговорах щодо Донбасу.»,– зазначає експерт.

Про фінансову допомогу Україні Пітер Клеппе теж говорить не шаблонами про «ми вас не залишимо», а так, ніби знає реальну картину в Україні: «Також я вважаю, що не можна давати ніяким чином фінансову допомогу Україні, тому що вона далі піде напряму в руки олігархам. І це зробить ситуацію ще гіршою, оскільки ці гроші не доходять до народу, і народ все менше стає незалежним. Думаю, що єдиним тим чудотворним рішенням може стати вільна торгівля, зменшення тарифів, менше конструктивізму», – каже аналітик.

Як би страшно це не було визнавати, зараз Україна й українці, здається, мають реальний шанс залишитись наодинці з усім тим, що зараз коїться в державі. І на Сході, і в Києві, і в регіонах. Побились горщики на кухні у нас, в українців. І обіцянки, і раціональні рішення – це одне. А реальність – інше.

Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua

BECOME PART OF A PROFESSIONAL NETWORK

Broaden your knowledge, expand your network
MEDIA CONSORTIUM PARTNERS